Маріїнський палац – один із найгарніших прикладів величної архітектури Києва. Палац витриманий у класичному стилі бароко та ренесансу ХVIII століття.

Його збудовано на замовлення імператриці Єлизавети за зразком палацу, який проектував Бартоломео Растреллі для графа Олексія Розумовського. Під керівництвом учня Растреллі - російського зодчого Івана Мічурина будівництво палацу остаточно було завершено у 1755 році. Йому допомагали відомі архітектори М. Васильєв, П. Нейолов, Ф. Нейолов, М. Сальников та інші.

Головний фасад Маріїнського палацу спрямований на Маріїнський парк, закладений 1874 в пейзажному стилі. Алеї цього парку - звивисті, неначе "вписані" в ландшафт. З протилежного боку палацу - Міський (Царський) Сад, закладений 1743 року. Його стиль - класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямим кутом.

Палац являв собою симетричну композицію з трьох корпусів, двоповерхового центрального й двох бічних одноповерхових флігелів, в яких велику територію займає палацовий двір. Окрасою цього архітектурного ансамблю був Регулярний сад (заснований Петром I) з його теплицями та оранжереями. Перший поверх був кам'яним, в ньому знаходилися службові приміщення, у лівому флігелі проживала прислуга, а у правому знаходилися кухня, пекарня, кондитерська. На другому дерев'яному поверсі розташовувалися 28 парадних кімнат, прикрашених різнокольоровими шпалерами в позолочених рамах, печами, облицьованими синім кахлем, а підлога була зроблена з цінних порід дерева. Житлові приміщення обставлено високохудожніми меблями й прикрашено численними дзеркалами. Фасад палацу забарвлено охрою, а ліпні прикраси побілено – таким чином палац придбав урочистий вигляд. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об`ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

У XVIII та XIX ст. Маріїнський палац був резиденцією генерал-губернаторів Київської губернії та улюбленим місцем (київською резиденцією) імператорів та їх дружин, першим з яких був Петро Румянцев. Під час перебування у Маріїнському Катерини II 1787 року проводилися розкішні прийоми, влаштовувалися феєрверки, бали та маскаради. З 1789 року в одному з флігелів палацу проводилися театральні вистави.

Правий флігель палацу згорів на початку 1812 року, а після війни в палаці було розміщено лазарет для полонених французів, оскільки будівлі було завдано великої шкоди, вона потребувала капітального ремонту. Але нова пожежа в 1819 році знищила другий поверх із усіма парадними кімнатами, зробивши його неможливим для проживання, через те, що він був дерев’яним. Те, що залишилося у палаці, було у жалюгідному стані, ці приміщення віддали під казарми. З 1834 до кінця 1867 Царський палац був орендований “Акціонерним товариством мінеральних вод”. Центральну будівлю було переобладнано на зал з десятьма ваннами, наповненими цілющою лаврською водою, і кімнати для прийому вод, а флігеля – в кімнати для гостей.

Минуло понад півстоліття, коли Олександр II доручив відновлення Маріїнського палацу в Києві архітектору К.Маєвському. У 1868 році почалося відновлення та реставрація будівлі, замість згорілого дерев'яного надбудували кам'яний другий поверх, фасади було прикрашено новими архітектурними деталями за мотивами творчості Растреллі, відновлено скульптурні композиції, а інтер'єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Над центральним виступом надбудували поверх, у якому розмістився великий танцювальний зал, поруч із яким перебували царські покої, а в цокольному поверсі створено приміщення для свити. До фасаду палацу з боку парку було прибудовано терасу.

Імператриця Марія Олександрівна, дружина Олександра II, зробила великий внесок у відновлення київського Маріїнського палацу та в оформлення його інтер'єрів, а також за її бажанням на південній стороні було розбито великий парк (на особисті кошти імператриці), який в 30-х роках ХХ століття став називатися Маріїнським, (так як й палац). Роботи проводились під керівництвом академіка архітектури К.Маєвського за участю О.Шіле. Рік їхнього закінчення (1870) викарбуваний римськими цифрами у картуші на фасаді, зверненому в парк.

З 1915 року в палаці оселилася Марія Федорівна, вдова імператора Олександра III, яка протягом двох років займалася організацією санітарних поїздів, госпіталів та санаторіїв для поранених. Всі члени імператорської родини любили Київ, а палац до Жовтневої революції використовувався як Київська резиденція родини государя і був обладнаний усіма доступними на той момент часу благами цивілізації (парове опалення, система вентиляції, водопостачання, електропостачання). Доречно відмітити, що кожна царська особа, перебуваючи в Маріїнському палаці, облаштовувала принаймні одну з кімнат на свій смак. З квітня 1917 року тут працювали Київська рада робітничих депутатів, Київський комітет РСДРП (б), Раднарком України. "Чорна смуга" життя палацу почалася в 1917 році з перемінами у владі Києва, зокрема, палац у 1918 році служив штабом полковнику М.Муравйову, відбувалися розстріли людей прямо перед палацом.

Під час Великої Вітчизняної війни попадання фугасної бомби в центральну частину Маріїнського палацу спричинило великі руйнування. Після війни з 1945 по 1949 рік проводилася відбудова та реставрація палацу за проектом українського академіка архітектури П. Альошина. У відбудові брала участь група видатних архітекторів. Відбудований та відреставрований Маріїнський палац в Києві з 1949 року став гостьової урядовою резиденцією.

У 1979-1982 роки палац знову реставрувався переважно у формах архітектури кінця XIX століття (автором проекту реставрації виступила Ірина Іваненко). Проводилися ретельні дослідницькі роботи для відтворення первісного вигляду палацу, максимально наближеного у формах до архітектури Расстреллі. Палац оформлено старовинними меблями, відтворено паркетну підлогу з цінних порід дерева, яка вражає майстерністю та красою малюнка, реконструйовано ліпнину та позолоту, старовинні картини відомих художників (стилізовані під старовину), в деяких залах збереглися фрагменти настінного живопису, виконаного художником К. Алліауді, підбиралися колірні відтінки штор, меблів, стін, яка відтворювали первісний вигляд палацу, старовинні люстри та світильники перемежовуються з сучасними та зробленими під старовину, дзеркалами й мармуром, все разом створює інтер'єр, гідний прийому королів, Президентів, вищих чинів та санів інших держав.

Упорядкування території виконано на основі креслення, схваленого свого часу Б.Растреллі. Форма фонтанів, рисунок зелених насаджень мають традиційний для XVIII століття характер. Фонтани прикрашено парними скульптурними композиціями - копіями скульптур середини XVIII століття, які зберігаються у музеях країни. З вестибуля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові сходи. Темно-червоний килим, що устеляє їх, підкреслює атмосферу особливої урочистості.

У центральній частині палацу міститься велика Біла зала, поєднана з вестибулем високими арочними прорізами. З двох боків до неї примикають Зелена вітальня та Бенкетна зала. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів.

Інтер`єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білої та Бенкетної зал, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінуючій ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.

Одну із зал - Зала бароко - реставратори відновили у характерних для інтер'єрів Растреллі формах. Обрамований вигадливими позолоченими орнаментами штучний мармур у поєднанні зі світло-коричневими площинами стін, орнаменти карниза й облямування дверних прорізів, щедро оздоблений камін з великим дзеркалом над ним створюють враження вишуканості.

Після набуття Україною незалежності, у 1991 році Маріїнський палац став офіційною парадною резиденцією Президента (Президентський палац), у Білому залі палацу проводяться саміти, офіційні прийоми на вищому рівні, церемонії вручення грамот Послами іноземних держав, нагород, зустрічі іноземних делегацій на вищому рівні, проводиться інавгурація Президента України.

Але оскільки ремонт Маріїнського палацу не проводився з 1982 року будинок та фундамент місцями дали тріщини, тому палац у червні 2007 року закрили на реконструкцію.

Маріїнський палац - одна з найкрасивіших будівель Києва, яка вражає суворою гармонією пропорцій, врівноваженістю симетричних композицій.