Тема міста неоднозначно і яскраво представлена у світовій та українській літературі. У творчості С. Черкасенка, одного з яскравих представників українського модернізму, урбаністична тематика займає теж важливе місце. Митець художньо відтворив образ міста у циклах: „Усміх міста” (1913), „Діти міста” (1913), „Місто” (1920). Зокрема, О. Мишанич  каже, що «поет зробив значний внесок в урбаністичну поезію, художньо відтворивши «своє» і «чуже»  велике місто…»[1] . Цієї думки дотримується й дослідниця урбаністичної лірики Спиридона Феодосійовича О. Кузьма, яка каже, що «топос міста в поезії                  С. Черкасенка отримує цікаве змістово-формальне наповнення, вирізняючись на тлі тогочасної української урбаністики (художні досягнення М. Вороного, Лесі Українки,   А. Кримського, «молодомузівців») оригінальним і самобутнім трактуванням»[2]. Тому цікавим для нас є дослідити   художню модель образу міста в українському  модернізмі, зокрема у ліриці С. Черкасенка (цикл «Усміх міста»), поетичний урбанізм якого є недослідженим на сьогодні.

Мета дослідження – дослідити поетику урбанізму  С. Черкасенка  на прикладі циклу «Усміх міста» в контексті його  доби.

Ця мета передбачає виконання таких завдань:

1.      Проаналізувати  основні мотиви та ідейну основу циклу «Усміх міста» С. Черкасенка.

2.      Розкрити  засоби моделювання образу міста в циклі «Усміх міста»               С. Черкасенка;

3.      Розглянути основні моменти ідейно-художніх пошуків                             С. Черкасенка в розробці урбаністичного дискурсу української поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Об'єктом  дослідження обрано цикл «Усміх міста» С. Черкасенка.

Предмет дослідження: концепція урбанізму в ліриці названого автора.

Методи дослідження: естетичний, типологічний, історико-культурний, герменевтичний, психологічний.

Проблема урбанізму була своєрідною для вітчизняних письменників, оскільки це пов'язано із типом ментальності українців, способом їх мислення. Тому цікавим є погляд на урбаністичну модель  з точки зору ще й психологічної. Ми бачимо у творах митців початку ХХ ст. місто, в якому загострюються внутрішні переживання особистості в складних психологічних умовах, які малює для людини із села, типового українця велике місто. Про це говорить німецький філософ і соціолог Ґ. Зіммель.[3]

І.Вихор, дослідниця дискурсу міста в українській поезії кінця ХІХ – першої половини ХХ століть, вирізняє дві аксіологічні парадигми в трактуванні міського поетичного топосу: утопічну (місто як осердя цивілізації, тріумф культури) та есхатологічну (місто – чинник занепаду культури і цивілізації) . У циклі «Усміх міста» перед нами постає образ  «демонічного» міста, в якому важко утриматися від спокус і гріхів, тобто ми бачимо, що С. Черкасенко моделює образ міста в есхатологічній парадигмі.  На цьому наголошує і дослідниця О. Кузьма.

У циклі  малюнок міста  подається в обрамленні нічних жахіть.                          Тому  тут : «І чорний крик, мов чорний жах,/ Над містом скрізь літає: /То ніч, як птах, як чорний птах, / Од ран тремтить, здихає…» [с.157].

Есхатологічна модель міста підсилюється навантаженням чорного кольору. У цитованому уривку С.Черкасенко творить синестезійний образ ночі, поєднуючи в єдине ціле колір, звук, зорове відтворення. Тут все просякнуте передчуттям загибелі світу.

У другому вірші в ліричний сюжет вплітається мотив святкування, бенкету в нічному місті: «Справляє свято май. / Горять огнів гірлянди…». І вже в наступних рядках автор привертає нашу увагу до дівчини з трояндами, яка плаче. Ліричний герой називає дівчину «пречистим дитям». Ми розуміємо, що ця дівчина продає свою любов. Але С. Черкасенко пояснює гріховність дівчини впливом Міста-Молоха, його демонічною стихією, яка вбиває все світле, чисте в душі людини. Наприклад, у  творчості О.Блока, зокрема у його відомому циклі «Місто» (1904 – 1908)  образ повії, жінки-блудниці набуває теж свого концептуального значення Показово, що український автор розвиває таку ж міфологічну логіку, що й у Блока, котра коріннями сягає Біблії. Місто гине через занедбану духовність. Тут виразними є архетипні риси біблійних міст – Вавилона, Содоми і Гоморри, осередків людських пороків та гріхів. У структурі циклу «Усміх міста» важливе місце займає третя поезія «Панночко, панночко в білому!..», в якій виявляється, на нашу думку, софійний дискурс лірики С.Черкасенка.

У поезії «Панночко, панночко в білому!..» поетизується образ молодої дівчини. Ліричний герой бачить її у натовпі інших людей. Художнє зображення омріяного  ідеалу надзвичайно вдало твориться митцем:

– Панночко, панночко в білому!

Линеш назустріч ти серденьку милому

Біла, як хмариночка,

Плинеш у юрбі…

Неба ясного усміх досвітній

В твоїх очах,

Ранок рожевий, ранок привітний

В твоїх устах… [с. 159].

Образ панночки в білому виступає антитезою до картин нічного міста, які сповнені «злочинства й гріха».

Четверта поезія поглиблює тему дисгармонії відчуттів ліричного героя цього циклу. Адже знову «Ясні очі в пітьмі ночі /В іскрах сміху зайнялись!..» [с. 159], а це свідчить, що проблема негативного, навіть вбивчого  впливу міста не вирішилась, Думи-звірі,/Як вампіри,/ Знов у серденько вп’ялись [с. 159].

Особистість, яка виділяється з натовпу, намагається якимось чином протистояти впливу міста, він не знає, де сховати «тугу-гадину свою…»[с. 159], але це є «неподужним тягарем», тому  в результаті вирішує кинути муки «в гамір, згуки».

П’ята поезія «Не ніч, а блиск, як сонця блиск!..» є кульмінаційною у розвитку ліричної теми в циклі. Тут ми бачимо «ніч, як сонця блиск» [с. 160], в проміннях якого знову вирує дикий бенкет. Ми чуємо як «Дзвенять чарки. Рухливий тиск /Шаліє од музики…» [с. 160]. С. Черкасенко відтворює шалені ритми нічного бенкету. Ніч – сама є втіленням таємниць, часом їх народження, тому ліричний герой говорить «Тілові млосному тісно в убанні, – / Нудяться постаті в зайвім стисканні… » [с. 160], він прагне звільнити в цьому «оргійному» низькому танці ту темну сторона людської душі, яка вдень перевтілюється і навіть гидує способом міського життя та нівелюванням духовних цінностей у ньому. Це ще раз доводить нам, що   автор бачить  місто, як занепад людського духу.

В останній поезії циклу ліричний герой виказує власне ставлення до нічного бурхливого дійства, яке в його духовній системі характеризується однозначно негативно. Позиція автогероя циклу розкривається за допомогою біблійного сюжету про Самсона: … А я стою серед колон, /Як той оганьблений Самсон, – / Благаю серце не тужити…/ Коли б я міг сей пишний храм/ Усім на тім’я повалити!! [с.160].

Таким чином, урбаністичні мотиви в ліричному циклі С.Черкасенка „Усміх міста” розгортаються на основі есхатологічної моделі. В увленні автора місто – це чинник духовного занепаду людини, а ширше – людської культури та цивілізації. Основні  мотиви циклу ґрунтуються на екзистенційній проблематиці, яка сюжетно реалізується через зображення емоційно-психологічних станів ліричного героя циклу, його моральних та духовних запитів.

Образ міста формується шляхом витворення особливого міфологічного контексту, в якому важливу роль відіграють біблійні топоси (Содом і Гоммора, Вавилон) і знаки (змій-спокусник, Самсон). Стильовою домінантою поезій циклу є символізм, у руслі якого й розбудовується міський дискурс в ліриці С.Черкасенка. Місто осмислюється поетом як універсальний символ, архетип культурно-історичного буття, разом з тим, це й поетична семіосфера, система нових, актуальних смислів, що відображає духовні пошуки особистості епохи зламу століть.

 

Список використаної літератури:

1. Вихор І. В. Дискурс міста в українській літературі кінця ХІХ- першої половини ХХ століття: Автореферат дис.. канд.. філол. Наук/ Інна Вихор. – Тернопіль, 2011.
2. Зіммель Ґ. Великі міста і духовне життя / Ґеорг Зіммель // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2003. – № 29.
3. Кузьма О. Урбаністичні мотиви в ліриці С. Черкасенка (цикл «Усміх міста»)/ Оксана Кузьма //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації.  –  Випуск 1 (29). – 2013 . – С. 82-85.
4. Мишанич О. В безмежжі зим і чужини…(Повернення Спиридона Черкасенка) / Олекса Мишанич // Черкасенко С. Твори. У 2-х т. Т.1. – К.: Дніпро, 1991. – С. 5-42..
5. Черкасенко С.Ф. Поезії / Упоряд., вступ. ст.. і прим. О. К. Бабишкіна / Спиридон Черкасенко.  – К.: Рад. Письменник, 1990. – 352 с.

 

Науковий керівник – Кузьма Оксана Юріївна, доцент кафедри української літератури ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

 

[1] Мишанич О. В безмежжі зим і чужини…(Повернення Спиридона Черкасенка)/Олекса Мишанич// Черкасенко С. Твори. У 2-х т. Т.1. – К.: Дніпро, 1991. – С. 5-42.

[2] Кузьма О. Урбаністичні мотиви в ліриці С. Черкасенка (цикл «Усміх міста»)/ Оксана Кузьма //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації.  –  Випуск 1 (29). – 2013 . –  С. 82-85.

[3] Зіммель Ґ. Великі міста і духовне життя / Ґеорг Зіммель // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2003. – № 29. – С. 316.