«Тарас Шевченко як основоположник української літературної мови»
Тези доповіді
Тарас Шевченко як основоположник української літературної мови
Клевчук Олена
Студентка I курсу факультету соціології і права групи ПУ-71 КПІ ім. Сікорського
Життєвий шлях письменника.
Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років.
Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка.Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва.Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.
В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.
Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.
Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром став студентом Академії мистецтв. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар».
25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.
У 1844р. написав гостро політичну поему«Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.
5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну.
Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.
31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва.
У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.
Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі.
Заслали в солдати до Оренбурга.
Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.
У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.
2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга.
А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.
10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій (м. Канів).
Літературна творчість
Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки й настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX — на початку XX століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати.
В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне своїм місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та відомістю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим».
Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.
Творчість Шевченка була багатогранною. Митець був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованиммитцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису й графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).
Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датують 1830—1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною й Казахстаном. За жанрами — цепортрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є і його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати.
Значення вкладу Т.Г.Шевченка у розвиток української культуриЯк відомо, Тарас Григорович Шевченко був українським поетом та художником. Його роль у формуванні самовизначення нашого народу, розвитку культури, літератури, мистецтва важко переоцінити.
Ця людина прожила надзвичайно важке, повне випробувань життя. Народився Шевченко в родині простого кріпака, у невеличкому селі в Черкаській області. В одинадцять років він залишився сиротою: спочатку від тяжкої праці померла матір, а через два роки — батько. Потім Тарас Григорович прислужував пану Енгельгардту. Разом із ним молодий поет переїхав до Петербургу. Пан помітив неймовірні здібності юнака та віддав його на навчання до живописця Василя Ширяєва, адже в той час було «модно» мати власного художника. У цей же час проявляється поетичний талант митця: він пише свої перші вірші. Випадково Шевченко знайомиться з Іваном Сошенком, а пізніше з Карлом Брюлловим та Василем Жуковським. Вони спільними зусиллями викупають юнака з кріпацтва. Після викупу він навчається в Академії мистецтв у Петербурзі. Але душа та серце поета на віки віддані Україні, він безперестанку думає про повернення на Батьківщину. Саме тому більшість його віршів присвячені саме Україні.
Після першої подорожі рідною країною, Шевченко був вражений та обурений поневоленням українського народу царською Росією. Митець сильно переймався долею нашого народу, в його творах почали з’являтися революційні заклики, а нові поезії мали чітко виражений антирежимний характер. Але лише пасивними закликами до боротьби із поневолювачами діяльність Тараса Григоровича не обмежилася. Він став активним членом Кирило-Мефодіївського братства — першої політичної організації на території України. Т. Шевченко вважав першочерговими завданнями організації одночасне національне й соціальне визволення українського народу. Його твори «Кавказ», «Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт» найрадикальніше відображали засади братства. Вони категорично заперечували самодержавство й закликали до негайного скасування кріпацтва. Але за доносом студента Петрова братство було викрито, а всіх його членів — заарештовано. Після слідства Шевченка було взято в солдати в Оренбурзький окремий корпус на 10 років. За особистим розпорядженням Миколи І за ним був установлений суворий нагляд із забороною писати й малювати. Але навіть це не зупинило пристрасне бажання митця творити. За ґратами він знаходив способи продовжувати творити, таємно, переховуючись від жандармів Шевченко писав вірші, основною темою яких знов-таки була Українська держава, доля українського народу. Тільки по смерті Миколи І завдяки клопотанням друзів Шевченка звільнили із заслання. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили й змусили виїхати в Петербург. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинили передчасну смерть поета.
Шевченкове слово запалювало серця українців. Завдяки його творчості українська література вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Його вірші – геніальні. Поетичним талантом Шевченка й досі захоплюються у всьому світі. Проте значення віршів поета — не тільки в їх мовній чи літературній майстерності. Адже ніколи раніше з такою силою та переконанням не лунав заклик до власного народу скинути чужоземне ярмо і здобути волю. Пристрасна поезія Шевченка не обмежувалась оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття. Великою заслугою поета було те, що його творчість сприяла згуртуванню українського народу. Ненависть митця до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилася з його селянського походження, але своїм інтелектуальним зростанням він завдячував впливам українського дворянства. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх інтересів. Відтак Шевченків ідеал національного й соціального визволення ґрунтувався не на ненависті й протистоянні, а на одвічних загальнолюдських цінностях добра, справедливості, милосердя. Йому належить визначення національної ідеї, зміст якої актуальний і нині: одночасне національне та соціальне визволення українського народу.
Геніальна творчість Шевченка та його мученицьке життя зробили поета одним із найпотужніших символів українського національного руху.
Ім’я Великого Кобзаря — безсмертне. Він віддав все своє життя гарячому відстоюванню прав українського народу, він щиро любив свою Батьківщину. Саме тому, навіть через двісті років після його смерті, кожен українець знає про неоціненний вклад митця у розвиток української мови, культури, у формування національної ідеї. Тарас Григорович Шевченко живий та буде жити вічно у серцях українців.
Запал патріотичного відродження у творчості Т.Г.Шевченка
Широта політичного мислення, боротьба проти соціальної неправди і неволі, проти будь-якого насильства над людськими душами піднесла Т. Шевченка до вершин речника української нації. Шевченкове слово, його поетична мова запалювали серця мільйонів патріотичним вогнем. Поет оповивав крилом слави українську історію. Як висловився Дж. Грабович, «...він співець і пророк, що передавав голос свого народу, він духовний батько відродження української нації».
Завдяки його творчості українська література, пройнята гуманістичними ідеями, вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Іти пліч-о-пліч з іншими народами — історична потреба кожної нації і неодмінна умова справжнього прогресу в її духовній творчості.
Добро i зло вiн бачив на землi свого дитинства, рай i пекло, i вiдчував свою єднiсть з Україною, з її народом. Все це стало часткою його самого. Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своїми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв'язаний.
I в його пiснях-думах бринить ота любов до України i українцiв, яка невiддiльна вiд поезiї Кобзаря; без неї немає Шевченка.
Всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його єднає ненька-Україна. Цi люди живуть у його серцi, живуть у його творах. Це i його мати, яку "ще молодую у могилу нужда та праця положила", i батько, що "не витримав лихої долi - умер на панщинi", i брати, яким "лоби поголили", i сестри, що вiк свiй провели у наймах i злиднях, i кохана його Оксаночка, яку спiткала доля Катерини. Але рiдними були поетовi i ота мати, що "на панщинi пшеницю жала" i далi сну-мрiї про волю не йшла, i нещасна бунтiвна Марина, i Перебендя, з його пiснями-думами про долю України, i наймичка Ганна, що знайшла пораду своєму горю у добротi людськiй.
Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть українських панiв типу "завзятого патрiота" Петра Скоропадського ("у свитi ходить мiж панами та п'є горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку", а водночас "кругом паскуда", що "в селi своїм дiвчаток перебирає"), чи персонажiв вiрша "I мертвим i живим..." Поет добре знав українцiв, що любили "на братовi шкуру, а не душу". галерею таких панiв вiн показав у вступi до поеми "Сон" та мало не в усiх своїх iнших творах.
Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства. Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата, А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi".
Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.
Висновок:
Навіть при житті авторитет Шевченкового слова був високий не тільки завдяки його політичній вагомості, а ще й тому, що позбавлений права на власну історію і національну самосвідомість, український народ сприймав твори свого поета не лише як красне письменство, а й як фактор розвитку всього культурного життя в Україні.
Білоруський письменник М. Богданович у статті, написаній до сторіччя з дня народження поета, писав: «...Це письменник, якому судилася величезна роль стати символом культурної цінності цілого народу, уособленням усієї його духовної сутності». В одному з листів наприкінці життя (1859 р.) Т.Шевченко писав: «Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу...». І сам же він своєю творчістю вивів свій народ у число непересічних за таланом і талантом.
Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря - безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.
Джерела:
1.http://www.ukrlit.net/article/232.html
3. http://dovidka.biz.ua/taras-shevchenko-biografiya-korotko/
5. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 3 кн. — К., 1994.
6. Смілявська В. Святим огненним словом. – К., 1990.
Клевчук Олена Олегівна , студентка I курсу,
групи ПУ-71 факультету соціології і права
Національного технічного університету України
«Київський політехнічний інститут» імені Ігоря Сікорського
АНОТАЦІЯ
на доповідь «Тарас Шевченко як основоположник української літературної мови»
Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть.
Доповідь інформує читача чи слухача про життєвий шлях і творчість письменника,про значення вкладу Т.Г.Шевченка у розвиток української культури,про запал патріотичного відродження у творчості Шевченка.
У презентації розповідається про життєвий шлях Тараса Шевченка, про його літературну та художню творчість, про його внесок в українську культуру та літературу.
Для літературознавців, викладачів, учителів, студентів, а також усіх тих, хто цікавиться творчістю Тараса Шевченка.
Klevchuk Olena Olegivna, student of I course
Group PA-71 faculty of Sociology and Law
National technical university of Ukraine "Kyiv polytechnic institute" of Ihor Sikorskiy
ANNOTATION
on a lecture "Taras Shevchenko as the founder of the Ukrainian literary language"
Shevchenko is the founder of the new Ukrainian literature and the founder of her revolutionary-democratic direction. It was in his work that the beginnings, which became leading for the leading Ukrainian writers of the second half of the nineteenth and early twentieth centuries, were fully developed.
The report informs the reader or listener about the life and work of the writer, the significance of T. Shevchenko's contribution to the development of Ukrainian culture, and the burning of patriotic revival in the work of Shevchenko.
The presentation tells about the way of life of Taras Shevchenko, about his literary work of art, about their contributions to the Ukrainian culture of the literature.
For literary critics, teachers, teachers, students, as well as all those who are interested in the works of Taras Shevchenko.