ЛАТИНСЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ЮРИДИЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Марина Руда,

юридичний факультет, 1 курс, Національний університет біоресурсів

Багато слів грецького та латинського походження стали інтернаціональними. Інтернаціоналізми – це запозичені слова з тим самим значенням з одного джерела в кілька мов, близьких за походженням. Уживання інтернаціональної лексики в юридичних текстах зумовлене схожістю правової форми різних держав, розвитком міжнародно-правового спілкування між державами.

Латинська мова протягом багатьох віків зберігає статус міжнародної мови в юриспруденції, оскільки римське цивільне право в силу своєї абстрактності і унікальності, втративши риси права, обмеженого однією нацією, виявилося придатним для регулювання правових відносин різних народів. Принципами римського цивільного права користувалися ще на території Київської Русі, використовуючи юридичну термінологію латинської мови.

Термінологічна система юриспруденції перебуває в тісному зв'язку з відповідною галуззю знань, тому обов’язковою ознакою її є динамічність. Слово «термін» увійшло в українську мову ще в часи античності і означало в латинській мові «межа», «кордон». Запозичені з латинської мови юридичні терміни характеризуються системністю, наявністю дефініції, тенденцією до моносемантичності, відсутністю емоційного забарвлення, стилістичною нейтральністю.

У складі української юридичної термінології переважають терміни, утворені на питомому ґрунті. Однак значну кількість становлять терміни, запозичені з інших мов, що свідчить про історичні джерела юриспруденції як науки і походження юридичної термінології.

Сучасна юридична термінологія української мови демонструє міжмовні контакти на лексичному і морфемному рівнях. Значний вплив на становлення юридичної термінології української мови має латинська мова. Кожний етап іншомовних запозичень був підготовлений історичними змінами, умовами життя поколінь, змінами у відповідних сферах життя країни, тісними контактами з іншими країнами і міжмовними зв’язками. Через посередництво російської мови українська юридична термінологія збагатилася великою кількістю термінів латинського походження. Історія юридичної термінології нерозривно пов’язана не лише з національними та інтернаціональними, а й з проблемами розвитку і становлення юриспруденції .

Розглянемо деякі приклади. Термін «алібі» (лат. alibi – в іншому місці) означає об’єктивну непричетність особи до злочину, оскільки вона в момент злочину була в іншому місці. Термін «апеляція» (лат. appelatio – звернення) означає: 1) форма оскарження офіційно прийнятого рішення, що подається апелянтом до апеляційного органу або вищої посадової особи; 2) форма оскарження судового рішення у цивільній чи кримінальній справах. Термін «арбітр» (лат. arbiter – посередник) означає: 1) посередник, що його обирають сторони за взаємною згодою з метою розв’язання спору; 2) посадова особа арбітражного суду. Український термін «версія» (лат. versio – «тлумачу», «зважую») у слідчій і процесуальній діяльності означає одне з декількох, що відрізняються одне від одного, припущень або пояснень якогось факту, події. У кримінальному судочинстві при розслідуванні і розкритті злочину «версія» слугує встановленню істини, тобто з’ясуванню всіх обставин злочинної події. Термін «віза» (лат. visus – «побачений», «переглянутий») у юриспруденції означає позначку, зроблену службовою особою на закордонному паспорті, що дає дозвіл на в’їзд або виїзд за кордон держави. Термін «прокурор» (лат. procurо – «піклуюсь», «керую») означає: 1) посадова особа органів прокуратури, яка в межах своєї компетенції здійснює нагляд за точним застосуванням законів усіма відомствами; 2) особа, яка виступає представником державного обвинувачення у судовому розгляді.

Терміни, запозичені з латинської мови, є основою для терміносполук, що мають більш конкретизований характер. Словосполучення дозволяють систематизувати поняття на основі уточнення, деталізації окремих ознак. На основі терміна «цивільний» (лат. сivilis – «штатський», «цивільний») утворено більше п’ятнадцяти двокомпонентних та трикомпонентних термінологічних словосполучень, за моделлю «прикметник + іменник»: цивільне законодавство, цивільне право, цивільне судочинство, цивільний відповідач, цивільний позов, цивільний позивач, цивільний процес, цивільне правопорушення, цивільно- правова відповідальність, цивільно-правова угода, цивільно-правові відносини, цивільно-процесуальне право, цивільно-процесуальний кодекс. На основі терміна «версія» існують термінологічні словосполучення, які складаються з двох компонентів – прикметник + іменник: судова версія, слідча версія, експертна версія, обґрунтована версія, необгрунтована версія, оперативно-розшукова версія. Термінологічні словосполучення обґрунтована версія і необгрунтована версія вступають в лексико-семантичні парадигматичні відношення антонімії, що відображає полярні поняття у певному семантичному просторі. На основі ад’єктива «апеляційний» виникли термінологічні сполуки апеляційна скарга, апеляційне подання, апеляційний суд, апеляційний господарський суд. Термінологічні сполуки апеляційна скарга і апеляційне подання вступають у лексико-семантичні парадигматичні відношення синонімії.

Формування нових понять сприяє подальшому розвитку термінологічних значень в юридичній терміносистемі. Запозичені з латинської мови терміни використовуються для утворення термінологічних гнізд, до складу яких входять мовні одиниці, які представляють різні частини мови, зокрема іменники, дієслова, прикметники. Серед новоутворених термінів особливе місце посідають терміни, утворені від запозиченого латинського кореня або слова та українського суфікса. В українських термінах «апелювати», «санкціонувати» використано корені латинських слів апеляція та санкція й український дієслівний суфікс -ува-, -юва-. Терміни «адвокатура», «прокуратура» утворені від латинських коренів додаванням словотворчого українського суфікса -ур-.

Асиміляція запозиченого слова в українській мові, його семантико-морфологічна здатність поєднуватися з коренями та афіксами сприяє підвищенню можливості використання латинських термінів в процесі розвитку нових спеціальних понять юриспруденції.

Утворення нових термінологічних одиниць внаслідок комбінації українських і запозичених з латинської мови елементів слугують збагаченню юридичної термінології української мови та свідчать про розвиток юриспруденції як науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Алексієнко Л. А. Мова науки і національна мова // Українська мова і сучасність : зб. наук. праць. – К., 1991. – С. 13–15.

2.  Штепан Н. П. Латинські запозичення в юридичній термінології української мови // Українська мова і сучасність : зб. наук. праць. – К., 2009. – С. 66–69.