Мовна девіація – це висловлення, в яких спостерігаються різні відхилення від норм функціювання мовної системи. Ф. Бацевич об’єднує цим терміном – родовим поняттям – певні видові поняття: мовні аномалії, помилки, неточності, неправильності, погрішності і т. ін. На думку О. Селіванової, мовленнєві девіації визначені несформованістю комунікативної компетенції, мовленнєвих умінь і навичок, поганим знанням культурно-соціальних норм мови, стандартів відповідності вживання слів і висловлень у певних сферах спілкування. Мовні девіації поділяють на фонетичні, лексичні, граматичні, правописні та ін., за формою – на порушення сполучуваності одиниць мови, прийменниково-відмінкового керування, недоречного заміщення слів і т. ін.

У науковій літературі на позначення мовних аномалій уживаються різні терміни: комунікативний шум, перешкоди у спілкуванні, нульовий ступінь письма, мовні (мовленнєві) девіації та ін. Поняття девіація з латинської мови означає «відхилення».

Уважаємо найвдалішим термін мовна девіація. Його запропонував Ф. Бацевич на позначення різних типів порушень власне мовних норм, мовленнєвих конвенцій, стратегій мовлення, імплікацій та імплікатур дискурсу та ін. в «нормальних» станах свідомості. Дискусійним у лінгвістиці є не лише питання вибору термінології на позначення мовних аномалій, а й визначення класифікаційних принципів, критеріїв і таксономічних ознак девіацій. До уваги варто взяти дослідження американського лінгвіста Н. Хомського, який аналізував мовні девіації паралельно із системним вивченням граматичної будови речення. Теоретично обґрунтовуючи особливості мовних девіацій, дослідник виділяє аномальні речення, які виникають унаслідок порушення правил категоризації, і речення з порушенням правил субкатегоризації; речення, в яких порушено контекстно вільні правила, і речення з порушеними контекстно зв’язаними правилами.

Досліджуючи девіації у нормативно-правових текстах, найчастіше використовували основні принципи класифікації за Ф. Бацевичем, що уможливлює об’єднання більшості семантичних типів мовних аномалій на комунікативному рівні і виділення двох основних груп з подальшим їхнім поділом на відповідні складники, а саме:

I. Девіації, пов’язані з мовною компетенцією адресанта.

II. Девіації, пов’язані з комунікативною компетенцією мовця.

Девіації першого типу – це власне відхилення від літературних норм, а явища другого типу кваліфікуються як наслідки неприйняття мовцем дискурсивних імплікатур та відповідних комунікативних конвенцій і визначаються як комунікативні невдачі.

Послуговуючись наявними в лінгвістичній науці класифікаціями мовних аномалій, ми зробили спробу застосувати певні принципи для виявлення специфіки структури і семантики девіантних уживань, які виявлені у текстах чинних українських кодексів (усього 20 документів). Вони зосереджені в корпусі «Законодавство України», що є складовою Українського лінгвістичного корпусу, створеного в Українському мовно-інформаційному фонді Національної академії наук України.

Варто зазначити, що аномальні явища в текстах офіційно-ділового стилю мають особливий статус, оскільки основними вимогами до комунікації, в яку включені такі тексти, є максимальна точність та однозначність інформації як на вході, так і на виході системи породження – сприйняття – тлумачення текстового матеріалу. Закони і правила ділового спілкування характеризуються імперативністю, а відхилення від них розглядають як серйозні комунікативні помилки, що руйнують процес комунікації.

Текст НПА (нормативно-правового акта) є більш закритою і захищеною від можливості нескінченних інтерпретацій системою, ніж художній текст, тому побудова офіційно-ділових текстів певною мірою канонізується, що дозволяє експлікувати девіації саме як відхилення на певному мовному рівні.

Девіації у текстах НПА можуть упорядковувати досліджувані одиниці за такими параметрами:

I. Девіації, не пов’язані з мовним оформленням текстів нормативно-правових актів: 1) логічні; 2) онтологічні.

II. Лінгвотекстові девіації: 1) лексико-семантичні; 2) граматико-семантичні; 3) функційно-семантичні.

Девіації першого типу не пов’язані з відхиленням від мовних норм, оскільки їхня наявність у тексті не зумовлюється внутрішньотекстовими чинниками, а спричинена кореляцією в системі «екстралінгвістичний / інтралінгвістичний світ». Тексти, що містять девіації цього типу, можуть бути побудовані лінгвістично правильно, проте або містять інформацію, яка викривлює факти реальної дійсності, суперечить їм, або зовсім не містять конструктивної інформації. До відхилень цього типу належать логічні та онтологічні девіації. Логічні девіації виникають у тому випадку, коли у висловленні наявні тавтології, парадокси, або має «нульову» інформативність.

Наприклад. У зразку тексту «Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов’язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращення родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства» (Лісовий кодекс України, розд. 2, гл. 1, ст. 14); наявна несумісність суб’єктів дії, оскільки з правничим терміном юридична особа корелює відповідний термін фізична особа, тоді як термін громадянин є значно ширшим і визначає права й обов’язки осіб у ширшому правовому полі, а не лише у відносинах приватної власності. Приклад тавтології в тексті НПА зафіксовано в такому фрагменті: «Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб» (Цивільний кодекс України, розд. 2, підрозд. 2, гл. 7, ст. 109, п. 1).

Сема «новий» є одним із основних компонентів значення лексеми створюваний, уживання поряд із якою лексеми новий є невиправданим із погляду логічної норми повтором. Висловлення «Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії» (Цивільний кодекс України, розд. 4, гл. 17, ст. 247, п. 1) є фактично беззмістовним, оскільки інформації щодо строку дії довіреності воно не містить (стилістику наведеного твердження не коментуємо).

Подібна аномальність наявна у висловленнях із «нульовою» інформативністю, наприклад: «Власність зобов’язує» (Цивільний кодекс України, кн. З, розд. 1, гл. 23, ст. 319, п. 4). Наведене висловлення не містить жодних відомостей щодо того, кого й до чого зобов’язує власність, тому його вживання в тексті нормативно-правового акта, який повинен бути максимально інформаційно насиченим, вважаємо невиправданим.

Онтологічно девіантними вважаємо такі висловлення, зміст яких не відповідає порядку речей, наприклад: «Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання» (Цивільний кодекс України, кн. 4, гл. 38, ст. 457, п. 1). Насправді наукових відкриттів, які б вносили докорінні зміни у рівень наукового пізнання, небагато; здебільшого такі відкриття ведуть до зміни парадигми у певній науці, істотно підвищують рівень наших знань, проте докорінні зміни людського пізнання відбуваються досить рідко, оскільки мають характер наукових революцій.

Серед лінгвотекстових девіацій, тобто таких відхилень від мовних норм, які зумовлені насамперед мовною компетенцією автора тексту, одну з найчисленніших груп формують лексико-семантичні аномалії. Девіації такого типу виникають на етапі породження тексту як основної одиниці мовлення, коли початковий каркас майбутнього висловлення — пропозиція — заповнюється конкретним лексичним матеріалом, який добирається автором із власного лексикону відповідно до конкретної мовленнєвої ситуації. Проте аналізовані тексти нормативно-правових актів свідчать, що вибір автора не завжди є адекватним лексичній архітектурі висловлення.

Наприклад: «У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п’яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи» (Господарський процесуальний кодекс, розд. 11, ст. 81-1). Неправильність – це лексема, що передає оцінне судження щодо певного об’єкта чи явища; така оцінка є певною мірою суб’єктивною, оскільки кожен учасник означених правовідносин може вважати правильним той чи той порядок речей), тоді як у контексті йдеться про помилки чи неточності у протоколі (наведені лексеми точніше, на нашу думку, позначають окреслене в тексті закону явище, оскільки виключають варіативність думок суб’єктів правовідносин). Помилковим, на нашу думку, є вживання терміна в тексті: «Цивільний позивач зобов’язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред’являти всі необхідні документи, зв’язані з заявленим позовом» (Кримінально-процесуальний кодекс України, розд. 1, гл. З, ст. 50). Лексема зв’язаний означає або «закріплений за допомогою певного матеріального предмета (мотузки, шнурка тощо)», або «тісний безпосередній нематеріальний зв’язок».

Якщо йдеться про «відношення до чого-небудь», особливо щодо лексем із предметним, а не особовим значенням, то прийнятнішим є лексема noв’язаний, що відповідає наведеному контексту.

Подібне спостерігаємо в такому прикладі: «Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію» (Кримінально-процесуальний кодекс України, розд. 1, гл. 6, ст. 85). У цьому випадку наявне неадекватне номінування дії, оскільки в значенні дієслова стверджувати наявна сема процесуальності; стверджувати можна думку (процес) і т. ін. Нормативним для такого контексту було б уживання лексеми затверджується, яка узгоджується з іменниковим предикатом підпис у значенні завершеності дії, наявності її результату. Зазначимо, що досить часто в текстах нормативно-правових документів порушуються закони семантичної сполучуваності слів, наприклад: «Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом» (Кримінально-процесуальний кодекс України, розд. 1, гл. 1, ст. 14-1). Словосполучення виїмка приміщення становить семантичну аномалію, оскільки приміщення не являє собою предмет, який можна вийняти з іншого предмета; громадянина можна позбавити права займати приміщення, виселити з приміщення, проте не вийняти приміщення у громадянина. Уживання лексеми виїмка в тексті нормативно-правового акту викликає певні сумніви ще й тому, що вона не належить до нормативних слів сучасної української літературної мови.

Виявом граматичної девіантності висловлення виступає інверсія не лише окремих слів — членів речення, а й цілих змістових блоків, наприклад: «Касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо: 1) касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; 2) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про відновлення цього строку» (Господарський процесуальний кодекс України, розд. 12-1, ст. 111-3). В аналізованому прикладі порушено логіко-смислові відношення між компонентами синтаксичної структури, що спричинено диспозиційністю неузгодженого означення про відновлення цього строку щодо додатка клопотання. Іноді розуміння законодавчого припису ускладнюється некоректним мовним оформленням наявних у тексті закону семантико-граматичних зв’язків, наприклад: «Відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною» (Цивільний процесуальний кодекс України, розд. 3, гл. 4, ст. 178, п. 1). Тут через надмірну перевантаженість синтаксичної конструкції підрядними одиницями та повторами (слово обставини) адекватно експлікувати зміст висловлення досить складно, оскільки межа між частинами складного речення є нечіткою — перед сполучником або мав би стояти розділовий знак, або повторюваний сполучник що, який чітко демаркує межі системних блоків речення.

Отже, структурно-семантичні характеристики мовних девіацій, зафіксовані в аналізованих нормативно-правових актах, що пов’язано зі специфікою оформлення і функціонування текстових одиниць офіційно-ділового стилю. Розмежовують логічні та онтологічні девіації, які не залежать від мовного оформлення нормативно-правових текстів, та власне-лінгвотекстові, що поділяють на лексико-семантичні, граматико-семантичні та функційно-семантичні. Запропонована класифікація мовних аномалій дозволяє виявити специфіку девіацій в офіційно-ділових текстах, зокрема законодавчих, у яких поєднання інформативної та регулятивно-імперативної функцій повинно забезпечувати точність і адекватність сприйняття інформації, передбачаючи уникнення помилкових уживань у правових державних документах.